Каталог статей

ГРА ТА ІГРАШКИ

Одним з етапів моєї роботи є дослідження впливу гри та іграшки на розвиток дитини.

Чому граються діти? Для чого по­трібна гра? Такі питання хвилюва­ли відомого ученого, психолога Да­вида Борисовича Ельконіна, коли він спос­терігав за двома своїми дочками-дошкіль­ницями.

Якось (це було до війни) йому довелося одному залишитися з дітьми. Вони чита­ли, малювали, вовтузилися, пустували. Прийшов час снідати, дітям була приготов­лена традиційна манна каша, від якої вони, навідріз відмовилися. Не бажаючи затьмарювати хороший настрій, батько запропонував їм погратися в «дитячий са­док», на що дівчатка з радістю погодилися. Були розподілені ролі: тато — вихователь, дочки —діти дитячого садка. Весь антураж відповідав сюжету: збираючись на «прогу­лянку», діти одягли пальто, тато - «вихова­тель» також, вони ходили «гуляли» по кімнаті, потім прийшли «додому», читали. Прийшов час сніданку. Одна дівчинка ви­конувала роль «чергової». «Вихователь» одягнув фартух, «діти» сіли за стіл і з задо­воленням з'їли манну кашу, навіть попро­сили добавку, хоча зовсім недавно відмов­лялися від неї.

Цей випадок змусив молодого вченого задуматися про гру, її походження, значен­ня, основні функції й ті чудові «перетворен­ня», які відбуваються в грі. Так з'явилася чудова книга «Психологія гри», фундамен­тальне дослідження, присвячене двом ма­леньким дочкам і дружині, які загинули під час Блокади Ленінграда.

Гра дітей. Скільки радості й захвату, скільки дружніх взаємин і конфліктів, як вона потрібна нашим дітям. Інколи потре­ба гратися не зникає навіть у зрілому віці. Якось декілька студенток розповіли мені, що вони гралися в «дочки-матері» у віці 20— 23 років, відчуваючи потребу в цьому й зак­лопотаність: чи це не патологія?

Всі психологи одностайно стверджують: без гри неможливий нормальний розвиток дитини. А в дошкільному віці в 3—7 років гра є провідною діяльністю, тобто, визна­чає розвиток дитини в цьому віці й закла­дає основи її майбутнього становлення.

Характер відтворення людських взає­мин у грі, може бути дуже різним. Це й сто­сунки взаємної допомоги й співпраці, тур­боти й уваги, поділу праці, але можуть бути й стосунки володарювання, навіть деспо­тизму, ворожості, брутальності тощо. Гра — школа реальних взаємин, школа поступок і терпимості.

Основний мотив гри: діяти, як дорос­лий. Але для того, щоб у грі дітей з'явилися позитивні мотиви взаємин необхідно, щоб дорослий став для дитини зразком, етало­ном, «мірою всіх речей».

У грі, крім цього, є ще ряд важли­вих моментів, які благотворно позна­чаються на розвитку дітей. Це вико­ристання предметів-замінників, коли відсутні іграшки або предмети замінюють іншими предметами, причому зовнішня подібність зовсім не обов'язкова, головне—це функці­ональні властивості предмета, тобто здатність використовувати предмет замість відсутнього. Наприклад, олі­вець може бути, ножиком, гребінцем і навіть конячкою. Уявляєте, який простір для розвитку спритності, уяви, винахідливості. Хіба це те, коли в малюка є повний комплект іграшок, і потреби у використанні предметів-замінників немає. Але ж саме предмети-замінники, які використову­ються в грі, розвивають творчість, спритність, кмітливість, са­мостійність, уміння з обмеженого числа предметів створити повноцін­ну гру.

Про те, наскільки важлива рольо­ва гра для дитини, найкраще свідчать випадки, коли через її відсутність спотворюється нормаль­ний розвиток дитини.

У практиці консультування я зу­стрічалася з випадками, коли до­шкільники не вміли гратися в роль­ові ігри й навіть не відчували в цьому потреби. Нерозвиненість рольової гри свідчить про відсутність, дефіцит або дефор­мацію взаємин у родині або в групі од­нолітків. Зараз ми є свідками руйнування рольової гри, що є наслідком руйнування людських стосунків. Причини різні: витіс­нення гри комп'ютером, відсутність това­риства для гри, домашня ізоляція, сімейні конфлікти тощо.

Зупинимося докладніше на витісненні рольової гри комп'ютером. Деякі батьки можуть відразу заперечити, апелювати до розвивального характеру комп'ютерних ігор. Що ж розвивають такі ігри? Швидкість реакції, увагу? Так.  А яке відношення це має до виховної мети, якщо ми її правильно ро­зуміємо? Звичайно, якщо ми зводимо ви­ховання до розвитку психічних процесів, то комп'ютер цілком цьому відповідає. Тоді не нарікайте, й на виході одержите відповід­ний «продукт» із розвинутою швидкістю реакції. Якщо ж мету виховання розуміють як формування душевної зрілості, що пе­редбачає здатність боротися зі своїм злом, щоб стати кращою, тоді до чого тут швидкість реакції? Йдеться, звичайно, не про применшення достоїнств комп'ютера, який дійсно дуже зручний і необхідний у нашо­му житті. Ні, йдеться про зловживання, про перетворення інструмента в предмет за­лежності й пристрасті.

Тема ця відома тим батькам, які вже за­клопотані комп'ютерною залежністю своїх підростаючих дітей, тому особливо зверта­юся до батьків, діти яких ще не дійшли до цього. Залежність від будь-якої пристрасті (зокрема від комп'ютера) називається ади­тивним синдромом. Що відбувається при цьому? Які наслідки цього захоплення? Не зупинятимуся на клінічних випадках ком­п'ютерної залежності: погіршенні зору, за­гального фізичного розвитку, вегето-судинної дистонії (відомий випадок інсульту й смерті 12-літнього хлопчика, який перегрався в комп'ютер, у Китаї створена клініка для лікування комп'ютерної залеж­ності тощо). Зупинимося на психологічних особливостях цього явища. Для цього розг­лянемо комп'ютерні ігри порівняно з сю­жетно-рольовими іграми дітей. У сюжетно-рольовій грі дитина уявляє ситуацію й розігрує її. У ролі розгортається втілення ідеальних уявлень дитини, Так розвивається світ ідеальних образів, що полягає в постановці мети (мета — це іде­альний образ майбутнього), у плануванні, в уявленні ходу гри, сюжетних ситуацій тощо. Але головне в грі це те, що дитина робить дії для матеріального втілення за­думаного. Це — акт творення! Такі не­обхідні здібності визначають розвиток ди­тини, її підготовку до школи, в грі відпра­цьовуються навички людського спілкуван­ня, взаєморозуміння, вміння вирішувати конфліктні ситуації тощо.

Що таке віртуальний світ? Чим він відрізняється від світу рольової гри, де іде­альні образи перетворюються в матері­альні дії і вчинки? Віртуальний світ — це теж світ образів. Однак, віртуальні образи, не створюються самою дитиною, а зада­ються (або нав'язують) ззовні. Отже, їх не треба вигадувати, зображати, втілювати. У віртуальному світі немає дій для матері­ального втілення. Проте є ілюзія всемогут­ності, коли досить натиснути на кнопку й можна «зробити», «вчинити», «здійснити» тощо.

Справа в тому, що образи уяви виника­ють у результаті самостійної активності, тобто самі створюються: визначив мету, задумав план дій, втілив. Це втілення здійснюється самостійно й вимагає зу­силь, старань, творчості, вміння співвідно­сити свої дії з діями інших, що завжди відповідає бажанням і можливостям дити­ни.

У віртуальному світі образи не треба на­роджувати, вони вже готові й, пропоную­чись ззовні, можуть не відповідати дитині, її особливостям, віку тощо. Віртуальні об­рази не треба втілювати, ними можна тільки маніпулювати! До речі, маніпулю­вання —характерна властивість того, хто хоче панувати й підкоряти своїй волі волю інших.

Чому діти успішно вчаться, граючись у «необразливі» комп'ютерні ігри? Особливіс­тю віртуальних образів є їхня приваб­ливість: яскравість і динамізм збуджують дитину й породжують залежність, що про­являється в непомірному бажанні розваг. Навіть якщо це необразливі побутові ігри, де, натиснувши на кнопки, можна приго­тувати обід, взяти морквину й «натерти» ЇЇ на екрані, вони не розвивають працьо­витість і моторику, бажання допомогти мамі. Під час гри в «дочки-матері» «мама» не просто готує обід, а піклується про «дітей», проявляючи своє ставлення до них у вигляді ласки й покарання, доброти й турботи. Дитина біля комп'ютера звикає натискати на кнопки, а не робити вчинки, йде підміна живої реальності. Це може галь­мувати освоєння рольової гри. Дитина, яка не освоїла рольову гру, згодом переживати­ме різні труднощі в спілкуванні.

Не йдеться вже про жорстокі ігри, коли дитина перестає відчувати зло, вона так часто віртуально вбивала, що була змуше­на охолодити своє серце. Зараження жор­стокою інформацією від медіума нази­вається моральною інфекцією або «інфор­маційним зараженням». Життя у віртуаль­ному світі, світі відсутності самостійного вибору й самостійних зусиль, не має голов­ного —творення, творчого акту, матеріаль­ного втілення.

Зневірений читач може сказати: ми живемо в такий час, коли важко вберегти дитину від комп'ютера. Важко, але можна, якщо, по-перше, батьки розуміють на­слідки цього захоплення. По-друге, якщо є розуміння того, що комп'ютер, річ, звичай­но, дуже зручна, але все-таки краще, щоб він нам служив, а не ми йому. По-третє, повинна бути альтернатива у вигляді по­вноцінного, здорового, активного життя родини, де намагаються жити в атмосфері тепла, взаєморозуміння й духовного єднан­ня.

Не садіть свою дитину за комп'ютерні ігри, якими б хорошими вони не були, як би не просила вас дитина про це. Комп'ю­тер може витіснити рольову гру.

Однією з найорганічніших форм гри є ігри з природним матеріалом, прості про­дуктивні види діяльності: ліплення, малю­вання, аплікація, рукоділля. Скільки ра­дості може одержати дитина від цього. І ця радість творчості робить її творцем. З'єдну­ючись із природою через палички, шишки, пісок, глину дитина отримує енергію само­го життя.

Недавно я побувала в гостях в однієї молодої пари, що виховує 3,5-річного сина. Картина типова, батьки зайняті: робота, домашні справи, інші життєві проблеми. Сина потрібно зайняти або «нейтралізувати». Йому вмикають теле­візор, де відбувається мелькання мальо­ваних фігур, лемент, музика. Батькам зручно, тому що вони знають, що дитина надійно «прикута»: не буде їм заважати запитаннями, метушнею, та й прибира­ти потім не треба (з природним матеріалом стільки сміття) тощо. Періодично ре­петує реклама.

Проходить хвилин 40, дитині набридає телевізор, хлопчик дістає з ящика іграш­ковий паровозик із вагончиком і машиніс­том і починає «їздити». Однак телевізійне дійство не вмовкає й вимагає до себе ува­ги. Хлопчик перед вибором: він ще не відпу­стив паровоз, але телевізор «вихоплює» його з ігрової ситуації й змушує тупо дивитися на рухомі картинки. Батьки зовсім не ро­зуміють змісту буденної, звичної ситуації, не розуміють, що поганого в тому, що ма­люк у «кінських» дозах сприймає казна-яку продукцію, що стане змістом внутріш­нього світу їхньої дитини й витіснить бага­то чого з того, чим повинна була б вона зай­матися.

Я думаю, що якби мама, не вмикала те­левізор, а поклала перед малюком альбом, олівці, пластилін або набір невизначених предметів, або конструктор, або іграшки для сюжетної гри... або... або..., то тим са­мим вона мимоволі створила б умови для виникнення гри або продуктивних видів діяльності, які розвивають в дитини мото­рику, винахідливість, уміння ставити мету й планувати, волю, пізнавальний інтерес, тобто всі ті навички й здібності, необхідні для навчання в школі.

Створюється враження, що занурення в «трясовину» буденної суєти, позбавляє батьків можливості адекватно сприймати ситуацію, бачити її цілісно, усвідомлено, розуміти, що за всіма діями стоять відповідні наслідки.

Ще один суттєвий момент — правиль­ний підбір іграшок. Це важливо, тому що неправильно підібрані іграшки можуть не­гативно впливати на розвиток дитини. Скільки і які іграшки повинні бути в дітей? 100 років тому в лабораторії класика німецької психології Курта Левіна був про­ведений експеримент для виявлення впли­ву іграшок на гру. Експеримент полягав у тому, що дитині для гри пропонувалися прості іграшки, невизначені предмети (ку­бики, палички, кулі), папір, олівці з якими дитина могла гратися. (За грою спостері­гали.)

Через якийсь час дитину переводили в кімнату за перегородкою, де був повний комплект яскравих іграшок (посуд, ляльки, меблі тощо). Дитина гралася. Потім її по­вертали в першу кімнату з простими іграш­ками й предметами й спостерігали за грою, причому перегородка між кімнатами була прозорою, й дитина могла бачити численні яскраві іграшки. Спостереження показа­ли: значно знижувалася якість гри з про­стими іграшками й предметами. Висно­вок: надмір іграшок гальмує використан­ня предметів-замінників і розвиток про­стих видів продуктивної діяльності (малювання, ліплення тощо), гальмує роз­виток уяви, творчості, активності. До за­гальних вимог при дозуванні іграшок ста­виться правило: чим менша дитина, тим менше іграшок повинно бути в полі її зору.

Психологи й педіатри вважають, що надмір і різнобарвність іграшок може при­вести до строкатості й нестійкості почуттів, поверховості й мінливості симпатій. Краще дати дитині кілька іграшок, а інші захова­ти, щоб вона їх призабула, а потім сприй­няла їх, як нові. Згадайте хлопчика з фільму «Іграшка», він мав потребу в простому людському теплій турботі.

Тепер трохи про ляльок або тваринок, об'єктів емоційного спілкування. Ляльки й тваринки — це ідеальні друзі, які все ро­зуміють і не пам'ятають зла. Ляльки, герої казок повинні обов'язково нести в собі мо­ральну характеристику. Тільки тоді дити­на може зосередити на них весь свій мо­ральний досвід, може програти сюжет із проблемними ситуаціями міжособистісних взаємин. Улюблена іграшка повинна вчи­ти дитину добру, здатності ідентифікува­тися з лялькою, природою, іншими людь­ми.

На жаль, багато батьків, вибираючи ляльки, керуються їхнім зовнішнім вигля­дом: яскравістю фарб, привабливістю, мо­дою. Звичайно, гарна лялька — мрія будь-якої дівчинки. Це ж так природно — мати гарну ляльку. Однак кожна лялька має свій образ, свою моральну характеристику. Роз­повсюджені зараз ляльки Барбі — це образ жінки, яка може бути дружиною, коханкою, матір'ю. Про неї не потрібно піклуватися: її не потрібно годувати, заколисувати, з нею не потрібно гуляти, її не потрібно виховува­ти, її потрібно одягати так, щоб вона подо­балася чоловікам, вона може відпочивати, розважатися. Традиційна гра в «дочки-матері» вимагає ляльок-дітей, де відпрацьо­вуються навички майбутнього материн­ства, а яка з Барбі дочка? Відомі московські психологи Ірина Медвєдєва й Тетяна Шишова говорять, що спочатку лялька Барбі призначалася для.... звеселяння дорослих. Правда, звалася вона тоді по-іншому й бу­ла набагато більших розмірів. У середині XX століття її пробували продавати як «сек­суальну партнерку» для моряків. Однак суспільство обурилося. Іграшка емігрувала в Америку, де суттєво зменшилася в розмірах і отримала нове ім'я. Але вигляд «секс-бомби» залишився, і це принципово відрізняє Барбі від традиційних ляльок. От і вирі­шуйте, яку дочку ви хочете виховати: тур­ботливу матір або жінку, що фліртує. Ці на­вички відпрацьовуються в дитинстві.

Є й інші іграшки — агресивні. Такі іграшки нібито для того, щоб допомогти дитині зжити «вроджену» агресивність, а на ділі виховують у дитини садистські схильності. Дозволені вправлення дитини в насильстві, хоча б в ігровій формі можуть сформувати холодну відчуженість, зняти табу на життя людини, сформувати став­лення до іншої людини як до знеособленої нецінної істоти. Потрібно відрізняти ігри в «війну», де йде справедливий бій, відпра­цьовуються риси справжнього чоловіка: сміливість, спритність, здатність захисти­ти слабкого, мужність.

Як правило, діти граються в те, чим жи­вуть дорослі. Раніше гралися в «війну», тому що патріотична тематика була цілком органічна часу. Зараз війни інші, інші об­рази. На жаль, моральна характеристика цих образів значно знижена. Монстри, монстрики, чудовиська, — збірні образи, які концентрують у собі щось таємниче й загрозливе. Якщо ці образи привабливі для дитини, а в дітей, привабливе зв'я­зується з добром, то добром стає щось таєм­ниче й загрозливе, саме це й буде приваб­лювати потім вашу дитину. Тоді в підлітко­вому та юнацькому віці потрібні будуть вже не іграшки, а наркотики, алкоголь тощо. Тому краще підбирати іграшки, які несли б у собі моральну характеристику, щоб по­зитивне приваблювало вашу дитину й ство­рювало правильні, не розмиті уявлення про добро й зло. Саме ці чіткі уявлення дають можливість правильно орієнтуватися у світі.

Головний принцип, яким потрібно керу­ватися, полягає в тому, що все повинне бути корисним, а не шкодити, ігри й іграшки, не виключення. Тому, перед тим, як сади­ти дитину за комп'ютер або телевізор, по­думайте, чи не витіснить це гру, чи не по­родить залежність. Виховує все, що оточує дитину: люди, іграшки, спосіб життя, по­ведінка і вчинки. Процес цей невидимий і тривалий, зате результат зримий і наба­гато серйозніший, ніж «необразливі» ігри й іграшки.