|
Минуле
стукає в наші серця
(Міст памяті )
Ведучий
Минуле століття пронеслося над Україною трьома
голодами:
1921-1922, 1932-1933, 1947 років.
Указом президента В.А.Ющенка було запроваджено
День памяті жертв голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається
у четверту суботу листопада.
Памяті тих, хто загинув від голодомору 1932-1933
років сьогодні присвячується міст памяті «Минуле стукає в наші серця»
(Звучить
«Реквієм» А. Моцарта. Одягнуті у темний одяг . Одягнуті у темний одяг із
запаленими свічками на сцену виходять з двох боків учасники, стають «журавлиним
ключем»)
Юнак
Не звільняється пам'ять,
Відлунює знову роками.
Я зітхну. Запалю обгорілу свічу.
Піднялись, озиваються в десятиліттях
З далини, аж немов з камяної гори.
Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна. Двадцяте століття»
І не рік, а кривавеклеймо: «Тридцять три».
Ведучий
«…1932-1933рр. в Україні був великий голод. Не було ні війни,
ні посухи. А була тільки зла воля одних людей прити інших. І ніхто не знав,
скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще
ненароджених – у лонах матерів». Сьогодні звучать імена людей, що проживали на
той час в с Чаплинці та померли від
голоду 1932-1933 років. Від великих родин не залишилося ні могил, ні хрестів.
Тільки імена.
(Учень читає список померлих)
(ВСТАВИТИ З КОМПЮТЕРА ІНФОРМАЦІЮ
ПРО ВАСИЛЕНОК. Надати їм слово Надати слово Миколі Арсентійовичу)
Членами пошуково-дослідницької групи у шкільній книзі буття «Голод -33» від
старожилів села Чаплинки записані спогади, спогади, спогади…
(Учні читають спогади про голодомор)
1. Пекельні цифри і слова
У серце бють неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік 33-ій. Голод. Голод.
2. Улюті сталінській
страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Восьми мільйонів (Боже мій!)
Не долічилась Україна.
3. На багатьох чорноземах
України вмирали люди. Уже в листопаді місяці не було чого їсти. Почався голод.
Великий. Страшний. Невблаганний.
Пішов голод степами. Пішов. Перед ним дверей не
зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужіння матерів. Він вповзав у хати,
населяючи їх мерцями. Двері настіж. Мертво. Люди не плакали, вмирали мовчки.
4. Це було не стихійне лихо.
Вселах зібрали великий урожай хліба. Але весь хліб з колгоспів було наказано
здати і вивезти. Вивезли навіть той, що залишився на насіння. Потім почали
забирати хліб у селян. Коли хліб було відібрано, відбирали все, що можна було
їсти.
5. По селах ходили
спеціальні бригади із своїх же селян і забирали все, навіть у піч заглядали,
дивилися, що господиня варила на обід. Перекидали навіть горщики з борщем.
Ходила ця зграя селом, шукала, чи не заховав господар десь хліб у хліві чи на
городі.
6. Люди зїли все ще до
Нового року. Різдво було голодним. Вижили ті, у кого хтось працював в місті.
Там видавали пайок, хоч він був бідненьким. У селах Східної України вимирали
цілі села, славні козацькі родини. Люди були доведені до відчаю. Пухли від
голоду і божеволіли. Їли полову, парили солому.
7. Осиротіло багато областей
України. За нездачу хліба судили і висилали до Сибіру. Уряд України звертався
до Сталіна, щоб зменшити поставки хліба, доповідали про те, що люди масово
помирають з голоду. Але відповідь була одна: «Який голод? Ніякого голоду у нас
нема».
8. Для тих людей, яким
вдалося пережити осінь і зиму 1932 р. настала страшна весна 1933 року. Люди не
памятають, чи була того року весна, чи прилетіли до знайомих осель лелеки.
Памятають інше.
9. В той рік заніміли
зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, поклавши на бік,
Без труни, загорнувши в ряднину…
А на ранок – помер чоловік.
І невтому, трудягу старого
Без хреста повезли у той бік…
10. Світ мав би розколотись
навпіл, Сонце перестати світити, Земля перевернутися, від того, що це було на
Землі. Але світ не розколовся. Земля не перевернулася. Вона обертається, як їй
і належить. І ми ходимо на цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині
спадкоємці всього, що було.
11. У молитві «Отче наш» є
сім прохань, які людина просить у Бога. Одним із них є: «Хліб наш насущний дай
нам сьогодні». Повірте, коли нічого їсти – найбільше хочеться хліба. Коли хліб
є – людина про нього не думає. Їй хочеться чогось іншого: щось пізнати, щось
прочитати, чогось навчитись. Тобто хліба духовного. Але коли немає хліба
насущного – ніщо не миле.
(СЛОВО
НАДАЄТЬСЯ ОТЦЮ ЯРОСЛАВУ . СПОГАДИ СВІДКІВ ГОЛОДОМОРУ. ВІДЕОЗАПИСИ)
Ведуча
Тож помянімо сьогодні, із запізненням у багато
років, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян –
жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору хвилиною мовчання за
їхні невинні душі.
(Хвилина мовчання)
1. Чому так жорстоко нас
нищили? Про це можна дізнатись зі слів
Л. Троцького: « В Українському селянстві
прокинувся дух запорізьких козаків, який кипить і нуртує, як грізний Дніпро на
своїх порогах.» Ось чого вони боялися!
Невмирущого і грізного духа нашої свободи. Тому-то і нищилась інтелігенція,
золотосяйні собори, культура, історія. Біля 3 мільйонів українців вислано до
Сибіру, біля 8 мільйонів померло від голоду. Зруйновано давню хліборобську
культуру, одну з найсамобутніших культур світу.
2. О, як же ти не вмерла,
Україно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела юдей, приречених безвинно, -
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Чому, чому, чому, чому
Гонили правду у тюрму?
Чому від голоду вмирали?
Чому церкви поруйнували?
Чому так знищили багато?
Чому не судять винуватих?
(Слово
надається вчителю історії Савран Валентині Миколаївні)
Ведуча
Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933
року все одно хвилюватиме серця людей. Нехай кожен із нас торкнеться памяттю
цього священного вогню - частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою
даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості
жертвував собою. Вони повинні жити в нашій памяті.
У ці дні, коли по всій Україні відбуваються
численні заходи, відчинімо свої душі й серця для памяті про ті страшні роки,
зробімо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібна трагедія більше
не спіткала Україну.
| 
